Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України



Документальна онлайн-виставка присвячена 80-річчю від дня народження Василя Семеновича Стуса (1938-1985).

До 80-річчя від дня народження видатного українського поета, правозахисника, одного із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників, Лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка (1991 р. за збірку «Дорога болю», посмертно), Героя України (2005 р., посмертно), ЦДАМЛМ України представляє цифрові копії документів, що засвідчують тернистий життєвий та творчий шлях поета. Його особовий фонд № 1148 налічує 6 одиниць зберігання за 1966 та 1990 рр. В особових фондах Р. Корогодського, В. Вовк, Є. Сверстюка та Н. Світличної відклалися декілька фотографій поета, листи, вітальні листівки, газетні статті, запрошення на вечори пам’яті Стуса, спогади про нього. У бібліотечному фонді архіву-музею зберігаються збірки віршів Василя Стуса «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», «Свіча в свічаді», «Під тягарем хреста» та ін. Серед книжок останніх років – видання «Василь Стус: життя як творчість», автором якого є син поета Дмитро Стус та «Василь Стус: поет і громадянин», упорядником якого виступив однодумець Стуса Василь Овсієнко..

Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 р. в селі Рахнівка, Вінницької області в селянській родині. У 1940 р. родина Стусів переселилися в м. Сталіно (тепер Донецьк).

1944-1954 рр. Василь навчався у Донецькій міській середній школі. По її закінченню майбутній поет вступив без іспитів на історико-філологічний факультет педагогічного інституту м. Сталіно. В студентські роки вільний час Стус проводив за читанням книжок. Разом з однодумцями — Василем Захарченком, Василем Голобородьком, Олегом Орачем та Володимиром Міщенком, Василь вступив у літературний гурток «Обрій» і жваво дискутував на всі теми, що обговорювалися на засіданнях клубу. Дуже швидко Василь став одним з найактивніших учасників гуртка, популяризував творчість М. Вінграновського, Л. Костенко, Є. Сверстюка та інших представників так званих шістдесятників.

1959 р. Стус публікує свої перші вірші в журналі «Літературна Україна».

Того ж року, закінчивши навчання з червоним дипломом, Василь отримав фах викладача української мови та літератури. Проте, працювати за спеціальністю йому довелося недовго. Через 3 місяці роботи учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської області, його відправляють на службу до армії на Уралі. Саме в цей час Стус відкриває для себе світ поезії Ґете і Рільке.

Захопившись творчістю німецьких поетів, Стус здійснив переклад близько сотні їх віршів. На жаль, ці переклади були згодом конфісковані і безповоротно втрачені. Протягом всього життя Стус здійснив багато перекладів творів світової літератури. З англійської мови перекладав поезії Кіплінга, з італійської — Джузеппе Унґаретті, з іспанської — твори Федеріко Гарсіа Лорки, з французької — Гі де Мопассана, Артюра Рембо. Перекладав також зі слов'янських мов. Цікавим є той факт, що німецькою мовою Стус володів віддавна, латину вивчив самостійно, а французьку та англійську мови вивчав у с. Кучино під час заслання.

У 1961-1963 рр. Стус поновлює вчителювання в середній школі м. Горлівки.

З березня по жовтень 1963 р. займає посаду першого літературного редактора в україномовній частині газети «Соціалістичний Донбас». Однак, стремління вступити в аспірантуру змушує Василя покинути роботу в газеті та переїхати до Києва. Успішно склавши іспити, він стає аспірантом Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР зі спеціальності «Теорія літератури». Навчаючись в аспірантурі, Василь вів активну наукову діяльність: написав низку літературно-критичних статей; надрукував кілька перекладів із Ґете, Рільке та Лорки; став членом Клубу творчої молоді, на чолі якого стояв Лесь Танюк.

У вересні 1965 р. в ході прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у столичному кінотеатрі «Україна» В. Стус взяв участь в акції протесту проти утисків української культури. Разом з І. Дзюбою, В. Чорноволом та Ю. Бадзьо поет закликав партійних керівників і мешканців Києва засудити арешти української інтелігенції. Ця подія стала першою громадською політичною акцією непокори масовим політичним репресіям в Радянському Союзі у післявоєнні роки. Така активна громадська позиція неминуче покликала за собою негативні наслідки і поета відрахували з аспірантури та перекрили всі шляхи до друкування в періодичних виданнях. Лише іноді йому вдавалося видати свої вірші на сторінках цензурних видань під псевдонімом Василь Петрик.

У грудні 1965 р. він одружився з Валентиною Попелюх, а через рік у них народився син Дмитро.

Того ж року Стус підготував до публікації свою першу збірку віршів «Круговерть», однак її відхилило видавництво. Така ж доля спіткала і другу збірку «Зимові дерева». Однак, у 1970 р. ця збірка віршів потрапила до Бельгії і була видана в Брюсселі.

Окреслюючи трудовий шлях поета, необхідно відзначити роботу Стуса у Центральному державному історичному архіві на посаді молодшого наукового співробітника. Пізніше доля закинула поета на роботу на будівництві, на шахті, залізниці, в котельні, в метрополітені.

На початку 1972 р. поета вперше арештували і утримували у слідчому ізоляторі майже 9 місяців. У вересні того ж року київський обласний суд за звинуваченням в «антирадянській агітації й пропаганді» виніс Василю Стусу вирок - позбавлення волі на 5 років і 3 роки заслання у таборах Магадану та Мордовії. На засланні майже всі рукописи у Стуса відбирались і знищувались. А оскільки він дуже любив писати листи, то деякі з віршів все ж потрапили на волю через листи до дружини. 1977 р. по завершенні строку Стуса вислали у селище імені Матросова, що у Магаданської області. Там поет працював 2 роки на золотих копальнях.

Повернувшись із заслання восени 1979 р. до Києва, Стус стає членом Гельсинської групи захисту прав людини. Незважаючи на підірване здоров'я, Стус заробляв на життя працюючи простим робітником на заводі ім. Паризької комуни, пізніше на взуттєвій фабриці.

Травень 1980 р. був ознаменований повторним арештом. Поета оголосили особливо небезпечним рецидивістом та інкримінували йому участь у Українській Гельсинській групі і у вересні 1980 р. засудили на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. З листопада 1980 р. Стус відбував покарання у таборі в Кучино (тепер Чусовський район Пермського краю, Росія). Йому забороняли бачитися з рідними, а останнє побачення відбулося навесні 1981 р.

Збірка з 300 віршами, що була написана поетом у таборі, так і не потрапила у зовнішній світ, оскільки була цілеспрямовано знищена наглядачами. Не бажаючи миритися з жорстоким поводженням табірної адміністрації з політичними в'язнями, Стус декілька разів оголошував голодування. 28 серпня 1985 р. Стуса в якості покарання за те, що читаючи книгу, він сперся ліктем на нари, заточили у карцер. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування.

Помер Василь Стус в ніч з 3 на 4 вересня 1985 р. За офіційною версією причиною смерті була зупинка серця. Побратим поета, також колишній політв'язень Василь Овсієнко припускає, що смерть спричинив удар карцерними нарами, і що це цілком імовірно, було заздалегідь організовано тюремними наглядачами. Факт смерті Василя Стуса влада тримала в таємниці від його друзів до середини жовтня. Дружину поета повідомили про смерть чоловіка 5 вересня. Керівництво табору здійснило поховання на швидкоруч на табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області з-за відсутності родичів.

19 листопада 1989 р. поета та двох його однодумців, які загинули в таборі селища Кучино, Юрія Литвина і Олексу Тихого, перепоховали в Києві на Байковому цвинтарі. Близько ста тисяч наших співвітчизників вийшли на вулиці столиці, щоб висловити пошану великим українцям, які віддали своє життя в боротьбі за відродження та незалежність України.

Запрошуємо дослідників і шанувальників творчості Василя Стуса та української літератури в цілому ознайомитись з документами та книгами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

Виставку підготувала:

Провідний архівіст відділу використання інформації документів М.Н. Мойсик.



Мова сайту:







Цифровий архів ЦДАМЛМ України