Микола Констянтинович Холодний

М. К. Холодний. Б/д. ЦДАМЛМ України, ф.1348, оп. 1, од. зб. 320, арк. 10.

У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 80-річчя від дня народження українського поета, літературознавця та публіциста Миколи Костянтиновича Холодного (1939–2006), представляємо документи з його особового фонду (Ф. 1348), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

Микола Холодний народився 31 липня 1939 р. у с. Карильському на Чернігівщині у селянській родині. Освіту здобував у Карильській (закінчив у 1954 р.), та у Ромоданівській (Полтавщина, 1961 р.) семирічних школах. Писав вірші з 1955 р. Перший вірш був опублікований у районній газеті «Радянська Коропщина». Брав активну участь у роботі сількорів Чернігівщини та Полтавщини, був членом Полтавського обласного літературного об’єднання.

У 1961 р. став студентом філологічного факультету Київського університету, де навчався заочно, бо працював літконсультантом у газеті «Молодь України». У 1962–1965 рр. у творчих відрядженнях багато подорожував Західною Україною та Донбасом. Включився у правозахисний рух, очоливши літстудію «Січ». У творах виступав на захист прав сільської молоді, яка не мала паспортів і не могла виїхати з села. У 1964 р. взяв участь у відновленні забороненого Клубу творчої молоді «Сучасник» (Київ, 1960–1964 рр.), виступав із забороненими віршами. Підтримував зв’язки з І. Дзюбою, С. Параджановим, В. Стусом, А. Горською. З середини 1960-х рр. зазнавав переслідувань і залякувань. У 1965 р. був відрахований з 5 курсу університету за виступи на обговоренні роману А. Іщука «Вербівчани». Навчання завершив у Одеському університеті у 1968 р.

У 1969 р. за збірку «Крик з могили», видану у Балтиморі, Парижі і Торонто, М. Холодний був висланий з Києва. Його твори не друкувались в Україні і були заборонені до прочитання. Проте поет продовжував брати участь в організації «симоненківських вечорів» літературно-політичного спрямування у вузах, приватних квартирах, художніх майстернях А. Горської. Разом з Григорієм Чубаєм входив до редколегії львівського самвидавного журналу «Скриня» (з 1971 р.). За прилюдне читання віршів відсидів 15 діб у Лук’янівській тюрмі, де оголосив голодування. У 1960–70-х рр. працював вчителем, науковим співробітником у різних установах.

У 1972 р. заарештований за «антирадянську пропаганду» і звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі», а 7 липня 1972 р. у газеті «Літературна Україна» було опубліковано нібито написаний заарештованим поетом лист із визнанням своєї провини. М. Холодного було звільнено з посади інженера-меліоратора і вислано з Києва до Вінниці.

У 1976 р. звільнений з Вінницького обласного краєзнавчого музею. У пошуках роботи переїхав до Остра. У 1984 р. М. Холодний звернувся до Р. Рейгана з проханням про політичний притулок. Був членом Національної Спілки письменників України, з 2002 р. – членом Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. Поет був більше відомий за кордоном, аніж на Батьківщині: американський бібліографічний інститут присудив М. Холодному звання «Людина року-99» із занесенням до міжнародного довідника «Видатні діячі ХХ сторіччя».

Є автором поетичних збірок «Кобзар №3» (1969), «Крик з могили» (1969), «Сутеніє в душі» (1969), «Про душу в пісні та про пісню в душі» (1979), «Вишенька» (1986), «Дорога до матері» (1991), «Усмішка Джоконди» (1986), «Золоті ворота», поеми-симфонії «Махно» (1998–1999).

Як літературознавець, відомий працями «Про душу в пісні та про пісню в душі» (1979), «Хто вбив Михайла Осадчого?» (1996), «Каменюк і Петрарка. Долі “внутрішньої еміграції”» (1997), «Мотиви смерті в українському мистецтві на порозі 70-х років».

М. Холодний є автором статей на літературно-мистецькі і суспільно-політичні теми, опублікованих у 1960–90-х рр.: «Чи зустрічався Шевченко з Вересаєвим?», «Мощі чи живе тіло поезії?», «Ця мова велична і проста», «Виростуть сади», «На тракторі з рушниками», «Невдовзі після смерті Сталіна» та ін.

25 років ім’я М. Холодного та його творчість перебували під забороною. Реабілітований у травні 1991 р. У 1993 р. уперше в Україні вийшла його збірка поезій «Дорога до матері», у 1995 р. – «Усмішка Джоконди», у 1997 – книга «Голгофа Михайла Осадчого», у 1997 р. – «Каменюк і Петрарка». В. Чорновіл, Є. Сверстюк, Ю. Мушкетик, І. Дзюба та ін. високо оцінювали громадську позицію поета та його творчість.

Микола Холодний помер у середині лютого 2006 р. у м. Остер. Документи, що зібрані у фонді М. К. Холодного, були передані на постійне зберігання до ЦДАМЛМ України ним особисто у 1998–2002 рр. Вони охоплюють період з 1930-х рр. до 1999 р. Фонд налічує 379 од. зб. Основний масив документів складають: епістолярна спадщина митця; творчі матеріали (машинописи і рукописи поезій, літературознавчих праць, статей, виступів, стенограми інтерв’ю); матеріали до біографії М. Холодного (автобіографія, посвідчення, довідки, матеріали про переслідування, матеріали літературної і службової діяльності та інші особисті документи). Також представлені матеріали про фондоутворювача (статті, повідомлення, запрошення) та образотворчі матеріали (індивідуальні, групові фото, фото з колегами та у колі родини).

Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду М. К. Холодного Ф.1348 (оп. 1), до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

Запрошуємо дослідників і шанувальників української мови, літератури та культури в цілому ознайомитись з документами у читальному залі

Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук,Ігор Резнік