Анатоль Ілліч Костенко

А.І. Костенко. 1960-ті рр. ЦДАМЛМ України, ф. 1116, оп. 2, од. зб. 98, арк. 3.

У рамках віртуального проекту «Архів-музей на допомогу вчителям» розміщуємо 21-ше інформаційне повідомлення, присвячене українському письменнику, літературознавцю, жертві політичних репресій 1930-х років Анатолю Іллічу Костенку (1908–1997).

Анатоль Костенко народився 17 серпня 1908 р. у с. Балаклія на Полтавщині у родині хлібороба. Навчався у Балаклійській земській школі (1916–1920), Красногорівській сільськогосподарській школі (1925–1928). Вищу освіту здобував у Полтавському інституті народної освіти (1929–1931 р.). З 1931 р. працював у київській філії Інституту літератури АН УРСР. Після її ліквідації у 1933 р. переведений до Харкова, де за сумісництвом завідував Всеукраїнським літературним музеєм. У ході масових репресій проти літераторів музей в 1934 р. було ліквідовано, а на його місці створено Галерею картин Т. Г. Шевченка (що стала першоосновою Центрального державного музею Т.Г. Шевченка в Києві). А. Костенко в цей час уклав велику книгу «Живой Шевченко», яку планували видати в Москві, але так і не надрукували через його арешт. У 1934 р. закінчив  аспірантуру Науково-дослідного інституту ім. Т. Шевченка.

З перенесенням столиці УСРР з Харкова до Києва А. Костенко переїхав туди разом з Інститутом літератури. У цей час у системі Академії Наук тривали масові арешти. Систематично проводились збори, на яких «викривали» «ворогів народу». Після чергового зібрання 12 червня 1937 р. А. Костенко був заарештований працівниками НКВД як «учасник антирадянської терористичної організації». Він обвинувачувався за статтею КК УРСР 54.8 (тероризм – підготовка вбивства голови РНК УРСР Панаса Любченка), яка після оголошення П. Любченка «ворогом народу» і його самогубства 30 серпня 1937 р. була замінена на 54.11 (участь у контрреволюційній організації). Також обвинувачувався в тому, що навмисне оминав у дослідженнях радянську літературу, і займався дослідженням лише старої української літератури.

Після 5 місяців перебування у Лук’янівській в’язниці А. Костенко був засуджений Київською обласною «трійкою» до 10 років таборів. Покарання відбував спочатку в Онезькому лісозаготівельному таборі (Архангельська обл., 1938–1939), а потім – на Колимі (Магаданська обл.) на золотодобувних копальнях «Мальдяк» (в народі – «Долина смерті») (1939–1942), «Верхній Дебин» (1943–1950), «Ударник» (1950–1955) тресту «Дальстрой», працюючи забійником, лоточником, замірником, з 1948 р. – вільнонайманим дільничним маркшейдером. Політичні в’язні працювали у надзвичайно тяжких умовах – по 12-14 годин на добу, за умов постійного голоду і холоду. Проте, А. Костенко зміг навіть отримати новий фах, він заочно закінчив Магаданський технікум за спеціальністю «розробка рудних і розсипних покладів золота». У 1947 р. особлива нарада при МДБ СРСР прирекла митця на безстрокове поселення на Колимі під постійним наглядом і контролем органів безпеки.

А. Костенко був звільнений у 1955 р. та реабілітований за відсутністю складу злочину, після чого повернувся до активної літературної роботи. У 1958 р. захистив дисертацію на тему «Мемуарні матеріали як джерело вивчення біографії Шевченка» та став кандидатом філологічних наук.

З 1932 р. А. Костенко займався написанням літературно-критичних статей. Він відомий передусім як дослідник творчості Т. Шевченка, Лесі Українки та А. Малишка. Був членом літературної спілки «Плуг» та Спілки письменників України (з 1935 р.). Найвідоміші праці: «Шевченко в революційно-демократичному оточенні» (1934), «Шевченків журнал» (1935), «Поети комсомолу» (1936), «Мемуарні матеріали як джерело вивчення біографії Шевченка» (1958), «Співачка досвітніх вогнів» (1963), «Шевченко в мемуарах» (1965), «Леся Українка» (художня біографія, 1971, 1985), «Оживуть степи. Тарас Шевченко за Каспієм» (у співавт. з Є. Умірбаєвим, 1977, 1984), «Андрій Малишко» (біографічна повість, 1981, 1988), «За морями, за горами» (1984), «Лічу в неволі дні і ночі» (1987).

Анатоль Костенко помер 28 лютого 1997 р. у Києві. Вже після смерті автора у 1997 р. у Києві була видана автобіографічна книга «Хіба минає все минуле. З пережитих літ неволі» (1997), у якій він описав свою 18-річну каторгу.

Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік.