Яків Григорович Савченко (1890–1937)

Я. Г. Савченко. 1930-ті рр.
ЦДАМЛМ України, ф. 813, оп. 1, од. зб. 4, арк. 1.

У рамках нового віртуального проекту «Архів-музей на допомогу вчителям» розміщуємо 23-те інформаційне повідомлення, присвячене представнику «Розстріляного відродження», українському поету, публіцисту, літературному критику Якову Григоровичу Савченку (1890–1937).
Яків Савченко народився 2 квітня 1890 р. у с. Жабки на Полтавщині в селянській родині. Навчався в Київському університеті, але не закінчив його. Працював у видавництві «Струмок», вчителем на Сумщині. У 1918 р. став одним з засновників літературної групи символістів «Біла студія» у м. Києві, редагував видавані нею «Літературно-критичний альманах» і журнал «Музагет».
У 1920-х роках Яків Савченко працював у київських газетах «Більшовик», «Пролетарська правда». Жив у будинку письменників «Роліт». У 1917–1929 рр. друкував поезії, фейлетони, статті у періодичних виданнях «Шлях», «Гарт», «Глобус», «Життя і революція», «Мистецтво», «Універсальний журнал».
Яків Савченко є одним з засновників напряму українського символізму в поезії та засновником «Музагету» – літературно-мистецького об’єднання символістів (1919–1920 рр.). Ставши членом ВУСПП у 1926 р., критикував мистецькі погляди неокласиків і ваплітян. З 1929 р. був редактором у ВУФКУ, у 1931–1933 рр. – на Київській кінофабриці. Паралельно викладав на сценарному та режисерському факультетах Київського кіноінституту.
Перший вірш Якова Савченка опублікуваний у 1913 р. у львівській газеті «Ілюстрована Україна». Перша збірка віршів «Поезії» надрукована у 1918 р. у Житомирі, друга («Земля) – у 1921 р. Вірші автора насичені абстрактними символами, містикою, втіканням від дійсності.
Також є автором книг «Азіятський апокаліпсис» (1926), «Поети і белетристи» (1927), «Доба й письменник» (1930 р., збірка літературознавчих статей), «Народження українського радянського кіно» (1930), «П’ятнадцять років театру імені Ів. Франка» (1935). Автор літературно-критичних робіт про творчість поетів Д. Загула і В. Сосюри.
У 1933 р. Яків Савченко був звільнений з редакторської і викладацької роботи «за протягування націоналістичних поглядів». 17 вересня 1937 р. заарештований працівниками НКВС у власній квартирі, в ході обшуку вилучено листи і книги. Звинувачений в тому, що був учасником антирадянської націоналістичної організації і проводив шпигунську, шкідницьку і терористичну діяльність (ст. 54-7 КК УРСР (економічна контрреволюція); ст. 54-8 (терористичний акт); ст. 54-11 (підготування до контрреволюційних злочинів).
1 листопада 1937 р. Воєнна Колегія Верховного Суду СРСР засудила Якова Савченка до страти. 2 листопада 1937 р. поет був розстріляний у м. Києві. 27 листопада 1958 р. реабілітований Воєнною Колегією Верховного Суду СРСР за відсутністю складу злочину.
Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік.