Василь Миколайович Верховинець (1880-1938)

В. М. Верховинець. Б/д.
ЦДАМЛМ України, ф. 110, оп. 1, од. зб. 18, арк. 3.

У межах віртуального проекту «Архів-музей на допомогу вчителям» розміщуємо 24-те інформаційне повідомлення, присвячене представнику «Розстріляного відродження», українському композитору, диригенту, хореографу Василю Миколайовичу Верховинцю (1880-1938).

Василь Верховинець народився 5 січня 1880 р. у с. Старий Мізунь на Івано-Франківщині. Після закінчення у 1892 р. місцевої школи навчався в бурсі при Львівському Ставропігійському інституті, де готували слухачів семінарій. У 1899 р. закінчив Самбірську учительську семінарію і отримав диплом народного вчителя.

Працював викладачем співів у школах сіл Бережниці, Угринів. Перейшовши до Русько-народного театру, Василь Верховинець проявив себе як талановитий хормейстер і актор (лірико-драматичний тенор). У 1906 р., будучи аматором, запрошений до Києва в Театр Миколи Садовського, де познайомився з майбутньою дружиною – акторкою Євдокією Долею. Найвідоміші ролі в театрі – Петро («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Андрій («Катерина» М. Аркаса).

Після закінчення Музично-драматичної школи М. Лисенка перейшов на хормейстерську і диригентську роботу. Навчався у композиторів Г. Любомирського і О. Кошиця. Є автором хорів, маршів на слова О. Олеся, Лесі Українки, І. Франка, М. Рильського, П. Тичини. Як хореограф у 1910 р. поставив комічну оперу М. Лисенка «Енеїда» в театрі М. Садовського, у 1912 р. – «Украдене щастя» І. Франка та «Марусю Богуславку» М. Старицького.

У 1915 р. Василь Верховинець перейшов з театру М. Садовського до трупи І. Мар’яненка, де працював хормейстером-диригентом і хореографом.

Мандруючи під час театральних гастролей по всій Україні, вивчав традиції і побут народу, проводив етнографічні дослідження, досліджував українські народні танці, записував рухи танців «Гопак», «Роман», «Шевчик», «Рибка» та ін. Всього митець записав 400 народних пісень і танців.

На основі зібраного матеріалу видавав наукові праці. Перші книги дослідника – «Українське весілля» (1912) та «Українські танці» (1913). У 1923 р. вийшла збірка «Весняночка», де викладена методологія роботи з дітьми.

У 1918 р. Василь Верховинець очолив Український національний хор у Полтаві. У 1919-1920 рр. викладав у Державному музично-драматичному інституті ім. М. В. Лисенка. У 1920-1932 рр. очолював кафедру мистецтвознавства Полтавського інституту народної освіти, керував хоровою студією ім. Стеценка при Музичному товаристві ім. Леонтовича в Києві. У 1927-1928 рр. був керівником хору Харківського драматичного театру.

Василь Верховинець також відомий як фундатор кількох установ культурно-мистецького профілю. Зокрема, він був засновником і головним хормейстером Першої української державної музичної комедії (Харків, 1929-1931; кращі вистави – «Запорожець за Дунаєм», «Вечорниці», «Гейша»).

У 1930 р. став співпостановником першого українського балетного спектаклю «Пан Каньовський» (музика М. Вериківського та Ю. Ткаченка) у Харківському оперному театрі. У цьому ж році створив у Полтаві вокально-хореографічний ансамбль «Жінхоранс» – перший в Україні професійний жіночий колектив театралізованого співу. У 1933-1934 рр. митець керував хором під час зйомок фільму І. Кавалерідзе «Коліївщина» на Одеській кіностудії.

Переслідування Василя Верховинця з боку влади розпочалися ще в 1920-х рр. – у 1927 р. і 1932 р. він арештовувався у Полтаві працівниками ОДПУ у справі «Спілки визволення України», але звільнений за відсутністю доказів.

23 грудня 1937 р. арештований НКВС за участь в контрреволюційній націоналістичній організації. Під час нещадних допитів визнав себе винним в організації антирадянського виступу в Полтаві у 1919 р., керівництві повстанською організацією у Полтаві у 1928-1930 рр. і шпигунстві на користь Польщі. 10 квітня 1938 р. Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР засудила Василя Верховинця до розстрілу. Вирок приведений у виконання у Києві 11 квітня 1938 р. 25 квітня 1957 р. митець був реабілітований посмертно Верховним Судом СРСР за поданням Спілки композиторів України.

Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік.