Ліна Василівна Костенко (1930)

Л. В. Костенко.
З бібліотечної колекції ЦДАМЛМ України.

У межах віртуального проєкту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди ювілею видатної української поетеси та письменниці Ліни Василівни Костенко представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

Ліна Василівна Костенко справедливо вважається найбільш популярною українською поетесою, справжнім і беззаперечним «голосом народу», а її твори відзначаються не лише вмілим художнім оформленням, але й глибокою актуальністю, наштовхують на роздуми, переосмислення багатьох речей та відкривають чимало нових горизонтів для власного саморозвитку.

Народилася Ліна Василівна 19 березня 1930 р. у Ржищеві (Київська обл.) у сім’ї вчителів. Коли майбутній поетесі було шість років, її родина переїхала до Києва. Там, ще будучи школяркою, вона відвідувала літературну студію при журналі «Дніпро», редактором якого був видатний український поет Андрій Малишко.

У 1946 р. Ліна Костенко вступила до Київського педагогічного інституту ім. М. Горького (зараз НПУ ім. М. Драгоманова), згодом розпочала навчання у Московському літературному інституті ім. М. Горького, який закінчила з відзнакою в 1956 р. Через рік з’являється її перша збірка поезій під назвою «Проміння землі». У 1958 р. виходить друком збірка «Вітрила», а у 1961 р. – збірка «Мандрівка серця», які отримують чимало схвальних відгуків від літературознавців. Зокрема, Василь Симоненко, рецензуючи «Мандрівки серця», зазначав: «Ліна Костенко з однаковою граціозністю малює і найніжніші акварелі, і широкі полотнища, і з чарівною легкістю підноситься до філософських роздумів та узагальнень. Вона красива в своєму смутку і сліпучо осяйна в своїй радості. А до того ж вона безпощадна в своєму гніві, по-жіночому ніжна з коханим і друзями. Громадянство її знаходить свій вияв не в тріскотливій балакучості, а в жадобі до сьогоднішнього життя. <…> Це та простота, яка в українській поезії йде від Шевченка, Франка й Лесі Українки. Це та простота, яка поєднує в собі красу, мудрість, тонку душевну чутливість і хороший смак».

Іван Дзюба, відомий український літературознавець та дисидент, підкреслював в ранній творчості Ліни Василівни «сліди поетичної риторики перших років післясталінської «відлиги», дух демократизму й поваги до людської особистості». Однак, згодом державний контроль над літературними виданнями та змістом текстів посилюється і «безідейні» вірші молодої поетеси не пропускає цензура. У 1962 р. забороняється друк збірки «Зоряний інтеграл» , а через 10 років така ж доля спіткала збірку «Княжа гора».

У творчості Ліни Костенко настають довгі 16 років «мовчання» та писання «у шухляду». В цей період були написані історичні поеми «Берестечко» та «Маруся Чурай», у співпраці з Аркадієм Добровольським створено сценарій фільму «Перевірте свої годинники» про українських поетів, які загинули у Другій світовій війні (зйомки фільму, на жаль, завершено не було). В 60-ті рр., коли відбувалися гучні судові процеси над українською інтелігенцією, Ліна Костенко підписувала листи протесту, була присутньою під час судового процесу над В’ячеславом Чорноволом тощо.

Деякі твори Ліни Василівни під час офіційної заборони їхнього видання поширювалися через «самвидав», частина із них увійшла до зібрання «Поезії», надрукованого українською діаспорою за кордоном у 1969 р.

Лише в 1977 р. збіркою «Над берегами вічної ріки» Ліна Костенко «повертається у поезію». В 1979 р. друкується її роман «Маруся Чурай», через рік – збірка «Неповторність», у 1987 р. – «Сад нетанучих скульптур», у 1989 р. – збірка віршів «Вибране». Історичний роман «Берестечко» вперше публікується 1999 р., а через 11 років світ побачив перший прозовий твір Ліни Костенко – «Записки українського самашедшого».

Ліна Василівна Костенко є лауреатом багатьох літературних премій і нагород. Серед них: Державна премія ім. Т. Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність»); премія фундації Омеляна і Тетяни  Антоновичів (1989, за збірку поезій «Сад нетанучих скульптур»); Міжнародна літературна премія Франческо Петрарки (1994, за видану італійською мовою книгу «Інкрустація»); медаль св. Володимира (1998); Міжнародна літературно-мистецька премія ім. О. Теліги (2000); відзнака «Золотий письменник України» (2012) та ін.

Крім цього, Ліна Костенко нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000); є почесним професором Національного університету «Києво-Могилянська академія», Львівського національного університету ім. І. Франка та Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. У 2015 р. на її честь була названа мала планета Сонячної системи № 290127.

У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України зберігається пожовклий від часу зшиток віршів учениці 6-го класу київської середньої школи № 123 Ліни Костенко, датований 1944-1945 рр. Його юна поетеса подарувала поету-академіку, тодішньому Народному комісару освіти України Павлу Тичині, в особовому фонді якого він і зберігається (ф. 464, оп. 1, спр. 8503).

Інформацію підготував архівіст сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів Сергій Онищук.

Інформуємо громадськість

При передруці матеріалів посилання на ЦДАМЛМ України обов’язкове