До Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

Закінчення Київського державного театрального інституту (нині КНУТКТ ім. Карпенка-Карого) для акторки театру та кіно Ольги Яківни Кусенко (1919-1997) припало на 1941 р. і, за іронією долі, саме 22 червня український режисер Олександр Довженко запропонував їй роботу на Київській кіностудії. Проте, Ольга Яківна полишила на деякий час мрію про акторську кар’єру і, закінчивши медичні курси, стала медсестрою військово-санітарного поїзда: доглядала поранених, займалася створенням бібліотеки та організовувала самодіяльність. У 1943 р. вона стала актрисою Сталінградського фронтового театру, потім театру 4-го Українського фронту. Акторкою було зіграно у понад 450 спектаклях на передовій. Після завершення війни вона продовжила свою акторську кар’єру у трупі театру ім. І. Франка та зіграла низку ролей у театрі та кіно, брала участь у радіопостановках, фільмах-виставах, писала статті.

Корифейка українського театру, зірка «Березолю», акторка героїчного плану Поліна Микитівна Самійленко (1889-1984) від початку війни працювала у фронтових бригадах. Кращими її ролями цього періоду стали роль Софії у виставі за п’єсою «Останні» Максима Горького та роль Лауренсії у виставі за п’єсою «Овече джерело» Фелікса Лопе де Веги. Невдовзі після завершення війни, у 1947 р., акторка вийшла на пенсію, відтак займалась написанням мемуарів, які були видані у Києві в 1970 р. під назвою «Незабутні дні горінь».

Українська письменниця, авторка оповідань, повістей та казок для дітей Лариса Михайлівна Письменна (1914-1992) знайшла своє покликання саме у роки війни. У евакуації в маленькому місті Анжеро-Судженськ вона організувала дитячий садочок для дітей фронтовиків та, закінчивши Кемеровське дошкільне педагогічне училище, опанувала нову спеціальність. Робота з дітьми давала розраду. Лариса Михайлівна почала вигадувати для своїх маленьких вихованців оповідання і казки, які згодом стали книжками. Після завершення війни вона працювала завідувачкою редакції дошкільної літератури у дитячому видавництві «Веселка» та написала низку казок, оповідань, повістей для дошкільнят, дітей молодшого шкільного віку, підлітків та старшокласників. Книжки письменниці стали улюбленими для декількох поколінь дітлахів та були перекладені російською, естонською, румунською та іншими мовами. Найвідоміші з них: «Золотогривий» (1957), «Павлик-Равлик» (1959), «Як Петрик на дні моря жив» (1960), «Голубий олень» (1961), «Як у Чубасика сміх украли» (1965), «Жар-пташенята» (1967), «Тисяча вікон і один журавель» (1971) «Чарівник на тонких ніжках» (1972), «Не за синіми морями» (1980), «Неспокійні друзі» (1981), «Там, де живе Синя Ластівка» (1986), «Казки небом криті, а вітром підбиті» (1990).

З архівними документами Ольги Кусенко, Поліни Самійленко та Лариси Письменної можна буде ознайомитися у читальному залі Архіву-музею після завершення карантину.